Історія ДП ХПЗ ім. Т.Г. Шевченка часів Другої світової війни

У 1941 році завод ім. Т.Г. Шевченка був великим машинобудівним підприємством з власним конструкторським бюро, в якому працювало 2500 чоловік.

Керівництво заводу прийняло рішення про освоєння і серійне виробництво пускових реактивних установок БМ-13, які згодом отримали назву міномети «Катюша».

В цей час багато хто з шевченківців пішли на фронт, в загони народного ополчення, винищувальні батальйони але виробництво не припинялось ні на хвилину.

Завод перебудовував роботу на військовий лад. У цехах створювалися фронтові бригади, ділянки, зміни, які виконували завдання по виробництву авіабомб і мін.

Вже палало у вогні Другої Світової війни багато наших міст, коли в липні 1941 року на Чугуївському полігоні були проведені перші випробування заводського зразку найпотужнішої зброї – міномету «Катюша».

Війна наближалась до Харкова все ближче, і тоді за рішенням Державного комітету оборони, завод був евакуйований до Пензи, де його було розміщено на території бісквітної фабрики і він отримав назву “Завод 740”.

Заводчан і їхні сім’ї «розквартирували» прямо в приміщеннях діючих цехів, складів, підсобних приміщень на збитих дерев’яних нарах.

Працівники заводу цілодобово перебували на виробництві для того, щоб забезпечити його безперебійну роботу в таких непростих умовах. За словами очевидців той час запам’яталося виснажливою роботою для фронту, постійним недосипанням, складними побутовими умовами, які компенсувалися згуртованістю, взаємодопомогою і співчуттям колег, близьких, друзів. Єдине, що надавало сил і ентузіазму заводчанам – непохитна віра в перемогу.

У той час, як більшість евакуйованих до Пензи шевченківців облаштовувалися на новому місці, встановлювали та запускали виробництво, прибуває ешелонами заводське обладнання. Павло Іванович Калугін, один з інженерів-технологів, знаходився в Харкові на рідному підприємстві. Тут, в ремонтному цеху, група заводчан, що залишилися під його керівництвом (майже всі пенсійного та передпенсійного віку) продовжувала виготовляти міни і міномети. А фронт вже впритул наблизився до Харкова, місто безперестанку бомбили, але що дивно, практично жодна бомба не впала на заводську територію, звідки прямо на передову йшло відвантаження боєприпасів.

Обстановка на підступах до Харкова погіршувалася. Під гуркіт снарядів і авіабомб, які розриваються навколо, з Харкова відправився останній ешелон. Павло Іванович Калугін був тією людиною, яка організувала і завершив евакуацію заводу ім. Т.Г. Шевченка до Пензи, де він, досвідчений і талановитий інженер-технолог, з головою занурився в роботу.

В цей час військам знадобилися надпотужні важкі міномети. Перед колективом заводу була поставлена ​​задача по створенню в найкоротші терміни озброєння саме такого типу. Люди цілодобово перебували в заводських цехах і відділах. Перший зразок міномета був створений дуже швидко. Але потужному міномету потрібні були і потужні бойові заряди. А на заводі, де повинні були почати їх виготовлення, щось не ладилося. Їх міни не стикувалися з нашими мінометами. І тоді П.І. Калугін поїхав на цей завод, щоб розібратися в причинах розбіжностей. Справа була в тому, що міни за технологією повинні мати суворо точну вагу і розміри. Їх же виготовляли, застосовуючи вирізані з картону шаблони. Це не відповідало ніяким стандартам якості, тому керівництвом було прийнято рішення про виготовлення мін також на нашому заводі. На все це виділявся 1 місяць. П.І.Калугін кілька днів і ночей не виходив з-за робочого столу до тих пір, поки креслення оснащення для нового виду мін були готові. За ними заводські інструментальники високої кваліфікації виготовили унікальне оснащення. Відразу після цього завод почав випуск нового типу боєприпасів.

За цю роботу П.І.Калугіну пізніше була вручена висока урядова нагорода, а на заводі його пам’ятають як досвідченого фахівця і вмілого керівника.

Незважаючи на те, що до Пензи було евакуйовано лише 30% складу заводу ім. Т.Г. Шевченка, вже в листопаді 1941 року звідси почали поставляти озброєння на фронт.

Зразки 1941 року, зліва направо: 1 – 50-мм ротний міномет; 2 – 120-мм полковий міномет; 3 – 82-мм осколкова міна; 4 – фугасна авіабомба ФАБ-100.

Починаючи з 1942 року тут щомісяця виготовлялося 30 «Катюш», 1000 звичайних мінометів, 100-120 великих мінометів, 300 000 мін і 5000-6000 авіабомб.

БМ-13 “Катюша”

За досягнуті високі успіхи щодо забезпечення фронту озброєнням багато шевченківців в 1942-1945 роках були нагороджені орденами і медалями, серед яких: «Знак пошани», «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку».

23 серпня 1943 року, коли ще не розвіявся дим пожеж на руїнах заводу ім. Т.Г. Шевченка в Харкові, з Пензи в щойно звільнений місто, на рідне підприємство вже повертається група провідних фахівців, в складі: Гончаренко, Зайденберга, Кузнецова, Лебова, Малокошера, Михайлова, Сердобольського та інших, які під керівництвом директора заводу Артема Савелійовича Петрова приступили до відновлення зруйнованого виробництва.

З початку 1944 року завод відновив поставки фронту авіаційних бомб, мін та іншої військової техніки вже з Харкова.

В травні 1945 року країна відсвяткувала Велику Перемогу, вагомий внесок в яку зробили і шевченківці. Сучасне покоління заводчан свято шанує пам’ять працівників заводу, які загинули в боях за свободу і незалежність рідної країни. З гордістю зберігаємо і передаємо з покоління в покоління історії трудових подвигів шевченківців, які працювали у воєнний час в Харкові і Пензі, зберегли виробничі потужності в цей непростий час і працювали не шкодуючи себе в неймовірно важких умовах.

Дякуємо, пам’ятаємо, пишаємось кожним з Вас, дорогі ветерани!

Сьогодні, в День пам’яті і примирення і завжди.

Поділитись в соціальних мережах: